СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

КІРНОС І.О.
Кірнос Інна Олександрівна

Кірнос Інна Олександрівна

Член правління

Доцент, кандидат наук з державного управління

На початку XXI ст. світ зіткнувся з глобальною проблемою – старінням населення. Причому дана проблема стосується не тільки розвинених країн, а й тих, що розвиваються. Для держави наслідками старіння населення є збільшення бюджетних витрат на охорону здоров’я, довгостроковий догляд за людьми похилого віку, пенсійне забезпечення. Зміна сімейних структур та підвищення активності жінок на ринку праці привели до того, що відповідальність з догляду за людьми похилого віку покладено на державу, хоч раніше цей догляд надавався в рамках сім’ї.

В Японії, що визнана однією з найбільш старіючих націй, в 2000 р. частка людей віком 65 років і старше досягла 17,4%, що поставило на порядок денний питання забезпечення послуг з довгострокового догляду за людьми похилого віку. За період з 1963 по 1993 рр. Старі госпіталізовані люди займали близько половини лікарняних місць внаслідок “соціальної госпіталізації» (госпіталізації внаслідок відсутності можливості догляду). Рішенням проблеми стало впровадження системи соціального страхування з довгострокового догляду. Догляд«соціалізували» – розподілили відповідальність по догляду з окремої родини на все суспільство в цілому. Практика соціальногострахування з довгострокового догляду є не настільки поширеною. Дану систему введено лише  в небагатьох країнах – Німеччині в 1995 р.,  в Японії в 2000 р.,  в  Кореї з 2008 р.

До введення програми страхування з довгострокового догляду Long Term Care Insurance (LTCI) в 2000 р. в Японії проводилися реформи в сфері надання послуг довгострокового догляду, створювався ринок послуг догляду. До введення системи уряд виділив кошти на створення інфраструктури з догляду за людьми похилого віку, будівництво нових лікарень та інститутів. Видавалися пільгові урядові кредити організаціям по догляду. LTCI не є частиною системи медичного страхування, а виділяється, їй підлягають усі громадяни Японії у віці 40 років і старше. Страхові внески пенсіонерів віднімають прямо з їхніх пенсій. В рамках системи страхові покриття діляться на шість категорій в залежності відступеня недієздатності, тяжкість якої оцінюється за спеціальною шкалою спеціально призначеними експертними комісіями. Система страхування фінансується на 45 % за рахунок страхових премій, 45 % – за рахунок державних витрат з бюджету, 10% вартості послуг оплачуються самими застрахованими при настанні страхового випадку. Державні витрати діляться навпіл між центральним бюджетом і префектурами та муніципалітетами. Крім того, в рамках LTCI створено державний стабілізаційний фонд на випадок перевищення виплат над преміями. Система управляється 3200 муніципалітетами, кожен з яких самостійно збирає премії, встановлює їх розмір, забезпечує надання послуг з догляду і визначає спектр надаваних послуг, що значно відрізняються в різних муніципалітетах. Послуги по догляду надаються як муніципальними, так і приватними провайдерами, якість яких підлягає спеціальній перевірці і сертифікації. Застраховані самостійно вибирають провайдерів послуг у разі настання страхового випадку

В Україні впровадження обов’язкової системи медичного страхування стикається з фінансовими та адміністративними обмеженнями. До фінансових проблем належить високий рівень неформальної зайнятості та тінізації доходів. Одна третина зайнятого населення платить внески виходячи з мінімальної зарплати, а розмір єдиного соціального внеску для роботодавців від 36,76% до 49,7% залежно від классу професійного ризику є одним з найвищих в Європі, отже внески на обов’язкове медичне страхування не можуть стягуватися з роботодавців [1, c.194]. До адміністративних перешкод відноситься централізована система охорони здоров’я і нерозвиненість ринку недержавних соціальних послуг.

Крім розподілу соціальної відповідальності між громадянами суспільства, ще одним напрямком вирішення соціальних проблем є залучення громадян та підвищення їх активності за рахунок самодопомоги, неформальної взаємної допомоги та волонтерства. Одним з ефективних інструментів самодопомоги громадян є банки часу як форма суспільної валюти. Банк часу – це засіб обміну товарами і послугами в рамках співтоварист-ва без використання грошей, в якості грошей виступає час, витрачений індивідуумами на надання будь-яких послуг. За кожну годину, добровільно витрачену  на надання послуг, людина  отримує годину сервісу у відповідь. Ця  сума може бути використана негайно,  зберігатися для використання в майбутньому або надана безоплатно для використання іншими особами.           Управляє банком часу часовий брокер, який веде облік витраченого і отриманого часу конкретною особою, а також реєструє перелік потенційних послуг, які можуть бути запропоновані й затребувані, а потім зіставляє їх. Багато групп мають свої інтернет-сайти, що пропонують перелік послуг. У банку часу можуть враховуватися не тільки послуги і робота, а й вільні приміщення, послуги транспорту і перевозу, товари, комп’ютери, техніка і т.д. Первоначально моделлю банку часу було надання послуг від особи до особи, пізніше набули поширення послуги між особою та організацією, а також між двома організаціями.

Достатній розвиток банки часу отримали у Великобританії, США та Японії. В даний час у Великобританії діє 109 активних банків часу і ще 48 знаходяться в процесі розвитку, включаючи майже 8000 активних учасників. Уряд Великобританії розглядає банки час як одну з форм волонтерства і стимулює участь в них безробітних шляхом політики підтримки. Так, для просування і розширення охоплення користувачів банків часу уряд Великобританії в 2000 р. оголосив, що кредити часу не будуть розглядатися як доходи та впливати на право отримання соціальної допомоги. Також вони не розглядаються як оподатковувані доходи, а вважаються «працею без винагороди»  замість «економічної діяльності».

У США місцевий бізнес бере участь в банках часу, безоплатно передаючи надлишок товарів або послуг, які можна «купити» за кредити часу. Це ще один спосіб залучення учасників, які мають економічні потреби, а також розширення спектру корисних послуг, які можуть бути отримані через банк часу.

Незважаючи на офіційну підтримку, питання довгострокового фінансування є найбільш гострим у розвитку банків часу. Не покладаючись на волонтерів, банки часу потребують фінансової підтримки для зарплати брокеру часу, оренди офісу, маркетингових витрат і т.д. Фінансування для утримання штату банків часу є ключовим моментом для успішності банку часу в справі досягненняцілей по залученню соціально відторгнутих людей в депресивних районах.

Хоча банки часу в даний час є невеликими за своїми масштабами, вони можуть бути провісниками потенційно набагато більших проектів. Інтегруючись  в галузь охорони здоров’я та  освіти,  вони націлені на сприяння новим видам громадської участі, і при державній підтримці можуть бути використані у сфері надання соціальних та комунальних послуг, наприклад, в охороні здоров’я, догляду за дітьми, секторі ЖКГ тощо.

Література:

1.Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь /за заг. ред. В. М. Гейця [таін.]. – К.: НВЦНБУВ, 2010. – 232 с.

2.Japan’s Policieson Long-Term Care for the Aged : The Gold Plan and the Long-Term Care Insurance Program/ Kazuhito Ihara.-International Longevity Center. – [Електронний ресурс]. – Доступно з: <unpan1.un.org/…/UNPAN023659.pdf>.

3.Seyfang, G.Working Outside the Box: Community Currencies, Time Banks and Social Inclusion/Gill Seyfang// Journal of Social Policy. – 2004.- vol. № 33, issue 1. – Cambridge:Cambridge University Press, 2004.- p. 49-71.

1.Ryan-Collins, J.The new wealth of time: how timebanking helps people build better public services. Report of the New economics foundation/ Josh Ryan-Collins, Lucie Stephens and Anna Coote. –  London, 2008. – 72 c.